• Головна
• Історія
• Устрій
• Персоналії
• Часопис
• Святині
• Контакти

МІЗИНСЬКА ЦЕРКВА І СВЯЩЕНИКИ

Вже не перший рік існує в с. Мезин Коропського району громада УПЦ КП. Пропонуємо Вашій увазі уривки з книги Василя Куриленко, директора Мезенського історичного музею, що стосуються історії храму.

Гумілевський писав, що в Мізині церква була вже XVII ст., а в XVIII в ній вели літопис. У XX ст. Мізинська церква стояла на найкращім місці на схилі балки, звідти її перевели протилежний схил в розібранім, знівеченім вигляді і зробили з неї школу. Це майже всі дані, які я мав, працюючи в нововідкритім музеї, куди почав доставляти й ікони, але отримав зауваження про непотрібність у музеї таких експонатів  Потім отримав дані, що в Мізинській церкві вели літопис, і погляди на роль церкви почали змінюватися.

Але ще більшу користь нашій історії зробив, як з\'ясувалось невідомий нам священик, що жив на початку XX ст. в будинку де нині музей. Він доставив кістки мамонта в Чернігів, допоміг відкрити Мізинську стоянку. Хто він - Іваницький, Мануйлович чи хто інший - невідомо. Але цікава і корисна нашій історії і сама династія священиків Іваницьких. Пішла вона від козаць­кого хорунжого Іваниці, що потрапив у полон до турків і втік перед стратою. Він і заснував на Чернігівщині село Іваниця, а дітей всіх зробив священиками. Один з них і приїхав у Мізин­ську церкву приблизно в кінці XVIII - на поч. XIX ст. Його син Максим - священик, пішов у артисти до Котляревського - ве­ликого українця-поета в Полтаву, звідти був висланий на пере­виховання в Мізин, виховував тут і свого внука М. Кибальчича, бомбою якого був убитий цар. Потім династія священиків Іва­ницьких, як і Кибальчичів, згасла...

У Мізині з\'явилися і представники іншої династії священи­ків -Мануйловичі. На них теж впала моя професіональна ціка­вість. Розкриваю книгу \"Малоросійський гербовник Лукомського і Модзалевського. Издание Черниговскаго дворянства, Санкт-Петербург, 1914. Модзолевський, нині Мозолевський, прізвище досить знайоме. Чи не його нащадок, археолог-поет у 1983 році переслав мені свою дорогоцінну монографію \"Скіфський степ\"? її він починає словами:

Життя і смерті спивши щедрий келих,

Усі літа спаливши на вогні,

Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Г\'еррах,

І стугонять століття по мені.

А що писав Модзалевський тоді? Розкриваю сторінку 107. \"МАНУЙЛОВИЧИ. Потомство Мануила, жившаго вь конце XVII в.\" У розділі \"Герби Малороссийские\"\' на табл. 54 - родо­вий герб Мануйловичів, що нагадує якір. У поясненні читаємо: \"С подобною змблемою печать генерального есаула Йвана Ма-нуйловича\'\" - сотника глухівського 1718 р. і т ін.

Свої герби мали і дворяни Мовчани, Савицькі, Іваницькі, Москальські (але не Паливоди - скоріше це була кличка), Оболонські, Павловські, Редьки, Забіли з Свердловки і багато ін­ших, їхні нащадки дали мені цінні дані по історії краю. З Юрі­єм Мануйловичем я мав власну дружбу. У 1944 році він повер­нувся з фронту без руки. Працював головою сільради, потім допоміг мені розкрити одну важливу загадку. Вважається, що дворянський особняк, де нині музей, побудував офіцер Паливо­да. Мануйлович повністю відкидав цю версію багатьох пенсіо­нерів. Він стверджував, що особняк цей належав Москальському, у гербі якого відбилася кавалерійська символіка, що відпо­відає легенді, ніби в особняку жив офіцер. Причому росіянин-\"москаль\", про це говорять і російські прийоми побудови особ­няка. Мануйлович змальовує і обставини переселення Москальського на стоянку. А вони залишилися пам\'ятними. У ве­лику засуху, коли всі були на полі, діти, що жили поруч з Москальським біля двору сучасної школи, десь у хліві жарили собі яєчню і спалили половину Мізина і будинок Москальського. А за версією курилівців (Колешні Д. Н.), той особняк побудував на Хуторищі в XVIII ст. пан Захаров, що продав будинок в Мі­зин і виїхав. Його нема і в гербовнику: може, він росіянин -друг Паливоди.

Виник трикутник: Захаров-Паливода-Москальський. Кого тут відкинути? Звичайно, Захарова. Залишилися Паливода і Москальський. Задачу, здається, вирішує легенда. Мізинці го­ворили, що Паливодою його назвали тому, що він любив поливати огороди водою, чого не любили робити без потреби селяни і сміялися з нього. Це схоже на почерк неселянина, офіцера винахідника, що відірвався від народних традицій. Отже вважаю. що Паливода - кличка Москальського, бо мізинці превеликі любителі кличок, згадаємо Курила, Поляка іт. ін.

У гербовику нема Шульгиних, Собичевських - \" дворян з Мізина. Але в моїй \"музейній\" історії Собичевські відбилися дещо із іншого боку. У 1943 році Мізинська Десна стала лінією фронту. Німці на кручах вдало замаскували багато вогневих точок, підпускали на лугових рівнинах наших солдат і і косили їх вогнем. Це бачив і підліток Сергій Місоїд, що жив в спорожнілому будинку Шульгина в Хоромках. Він наніс німецькі вогневі точки на карту і у вересні, уже вночі, переплив Десну, по знайомих дорогах через стариці, болото, добрався штабу наших військ. А ранком побачив і земляка-мізинця капітана артилерії Ф. Т. Губського. Той саме шукав в бінокль свого будинку дружину чи матір.

- Дуже хотілося побачити її, - говорив він мені, - але не вдалося: біля моєї хати німці ходять - і все.

Незабаром наша артилерія нанесла нищівний удар по німе­цьких схованках. Пам\'ятаю легенду, яку чув після звільнення села, ніби один снаряд потрапив прямо в ствол німецької гар­мати і зробив з неї \"квітку\".

А Сергій з розвідниками переправився в тил німцям з раці­єю. Потім за розповіддю Собичевської, їх оточили німці. Розві­дники відступили, залишивши для прикриття молодого воїна. Його знайшла Собичевська після вигнання німців і поховала, але з відірваними вухами, без носа, очей - слідами допиту. - Наплакалися я тоді, - говорила вона. Учні знайшли і передали в музей рацію, мабуть, тих розвід­ників.

Чернігівська єпархія УПЦ КП запрошує священиків

В Чернігівську єпархію Української Православної Церкви Київського Патріархату запрошується духовенство для здійснення богослужінь на парафіях. Священики будуть забезпечені місцем служби, житлом та заробітною платою. Звертатись може духовенство з таких церков: Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви. Контактний телефон – (0462) 6-777-11