• Головна
• Історія
• Устрій
• Персоналії
• Часопис
• Святині
• Контакти

ОБИТЕЛЬ БОЖА НАД ДЕСНОЮ

Від старовинного монастиря, початки якого губляться в літописних завіях часу, тут залишилися понівечена дзвіниця, будинок ігумена, реш­тки мурів, дві здичілі грушки з колись розкішного монастирського саду та високе небо, яке, здається, ще тримає на собі молитви насельників. І серед них - ігумена Димитрія Туптала, який згодом увійде в православ­ну історію України і Росії під ім'ям митрополита Ростовського. Тут він почав писати знамениті житія святих - "Четьї-Мінеї", сюди він погодив­ся піти ігуменом у відповідь на настійливі прохання преосвященнішого Лазаря Барановича, митрополита Чернігівського, Новгородського і всієї Сівери. Віддаленість Максаківського монастиря від зваб світу цього і стала причиною, з якої син 90-літнього козацького сотника Туптала погодився прийняти ігуменський сан.

Місця тут і зараз гарні. Небо, простір Придесення, намолені руїни знову кличуть до молитви. Тому і перший молебень до святого Димит­рія Ростовського, відслужений тут священиком Євгеном Ордою за участі іподиякона Сергія Зезуля, був тут природнім, як ця земля. З благословення Никона - єпископа Чернігівського і Ніжинсь­кого, хай Господь упокоїть душу його, тут буде від­роджено чоловічий монас­тир Української Православної Церкви Київського патріархату. Вже є перші бажаючі чернечого постри­гу, є рахунок у банку для збору пожертв - роботі тут не видно кінця. Два храми - Спасо-Преображенський та Введенський знищені ра­дянською владою: з монас­тирської цегли виклали Менську школу імені Леніна. Не змогли повалити тільки дзвіницю - як не довбали, як не били, а вона стоїть і досі нагадуванням, болем, молит­вою, знаком навернення і повернення до віри дідів і прадідів. Дасть Бог, може стати і знаком духовного відродження цього краю. Принаймні, видно дзвіницю ген здалеку, з усіх під'їздів та підходів - що з Десни, що з лугу, що з села чи хутора.

Максаківський монастир відновлений (час заснування невідомий) 1642 року монахами Трубчевського монастиря, який тоді належав до Київської митрополії. Ченці не захотіли жити під Москвою, а, як гово­рив Адам Кисіль, каштелян київський, "пребьівая верньїми республике и не желая бьіть не в другом подданстве", прийшли до нього, як пред­ставника влади Речі Посполитої, і попросилися тут жити. Автор нарису про Максаківський монастир в "Черниговских епархиальньїх ведомостях" 1864 року говорить, що, мабуть, ці ченці і раніше жили в Максаківському монастирі, тобто до 1608 року, коли цей край перей­шов під владу польську.

Таким чином Адам Кисіль надав біженцям від московської влади "маєтность Максаки", бо монастиря вже не було, тільки слід. 1646 року воєвода у книги гродські новгород-сіверські вписує фундуш, за яким дарує монастирю села Холми, Красний Став, Ядути, Прачі, Високе. Це ж потверджує і його передсмертний заповіт, писаний "в замку менскім". Гетьмани також дбають про Максаківський монастир. Богдан Хмельницький 1654 року видає два універсали на захист його прав: "су­рово приказуєм аби жаден з войськ наіменшоє кривди и перешкоди в лісах і сіножатях пред тим здавне до монастира Максаковского належа­чих чинить не важился". А через два роки наказує ніжинському наказ­ному полковнику Роману Катиржному:" Як би вшелекіє пожитки з тих сіл до монастира цале доходили і селяне в універсалах наших положен-ниє послушними були, до чого и пан полковник Йван Ничипорович (Золотаренко - Авт.) нєжинський полковник втручатись не мєл". Вихо­дить, були випадки, коли не цілими до монастиря пожитки доходили та й що дивного, коли йшла війна? Дивно, що і в час війни гетьман дбав про монастир.

Щоправда, гетьмани і відчитували, коли вважали, що монахи втру­чалися не в свої справи. Так ігумен Герман Кердановський, "взявши смєлость тую непотребную", наважився "мужиков в козаки вписовати". Це був 1689 рік і хтозна, що дало тую смілость - чи не утиски тих же мужиків, що тільки й могли порятуватися в козацькому стані? Монас­тир був багатим 1785 року, мав 6 млинів, З винних заводи, 17 рибних озер. Рибу, в основному, споживали самі (пости довгі!) - продавали всього на 50 рублів у рік. Багатим був і духовно: 1864 року в ньому 7 євангелій, одна з них у срібному окладі, книги видань 1595, 1624 та інших років. А року 1748 в монастирі було 116 книг російською, латинською і сло­в'янською мовами та 40 - польською. Головний Преображенський храм мав ще два приділи на хорах - Успіння Богородиці та первомученика Стефана. Трапезна Введенська церква мала ще приділ Вознесіння.

Ігуменів відомо більше десяти, деякі з них - Калліст Меновський, Іосиф Бєліцький, Гедеон Марковський, Іоасаф Квітницький та Ігнатій Бузановський поховані в обителі.

Цікаві долі закидали цікавих людей до Максаківського монастиря. І то були люди не рядові для свого часу, такі, що мали вагу і вплив, як і у Києві, так і в північній столиці тодішньої імперії. Як, скажімо, ігумен Ігнатій Бузановський.

Рік і місце його народження невідомі. Доля починає простежуватися з Києво-Могилянської Академії, після закінчення якої він тут же викладав курс риторики "Накопичення риторичних настанов з різними практични­ми заняттями для вжитку православному українському юнацтву, викладе­не в Академії Києво-Могилянській в році з 1729 на 1730". Це був той благо­словенний час, коли кожен викладач мав написати свій власний підручник, бо не існувало грифів на зразок "Рекомендовано міністерством освіти". Час московської уніфікації ще не дійшов до Києво-Могилянської Академії і вона, як всі європейські університети, мала автономію.

До цього часу, певно, треба віднести і вірш Бузановського про геть­мана Богдана Хмельницького, де прославляється "великодушний Хмель­ницький і істинний Марса нащадок", "вождь із вожлів", "наче звірюку якусь шляхту приборкав, розбив". Хоча, знову ж, як вважає відома дослідниця історії Києво-Могилянської Академії Зоя Хижняк, авторство Бузановського - орієнтовне. Та все ж, навіть якщо воно й приписуване, то таки свідчить про високий освітній рівень Ігнатія Бузановського.

Указом правлячого Синоду його викликають до Санкт-Петербур­га з Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і направля­ють на пастирську службу в сухопутний шляхетний кадетський корпус. Та душа рветься на рідну Україну, до дорогих православній душі свя­тинь Києва - з холодного і туманного міста Петра, зведеного на кістках тисяч українських козаків. Через неповних чотири роки Ігнатій Буза­новський повертається додому з правом отримання настоятельського місця в якомусь монастирі в Україні. Це був 1743 рік. Живе в Михайлівському Золотоверхому, не поспішаючи за призначенням і, пев­но, не рвучися за керівними посадами. Та 1745 року його призначають ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, яким він керує до січня 1748 року. В цьому ж монастирі й помирає І тут же по­хований. Його могила, як і похо­вання інших максаківських ігуменів, можуть відкритися, якщо почнуться археологічні розкопки. І якщо вони не знищені, звісно, без­божним часом.

Зберегла історія й ім'я ще од­ного насельника цього монастиря - Добрина, чернече ім'я якого Пахомій. Він також навчався в Киє­во-Могилянській Академії і до 1740 року вже ієромонах Макса­ківського монастиря . Рік і місце його народження також невідомі, але язичницьке ім'я вказує на ймовірне походження з глухихсіверських лісів. Згаданого року Пахомія викликано до Москви і 1742 року направлено у Псков "для обученія ставлеников", тобто тих, хто постригався в священики. Там його призначають ігуменом Любятово-го Миколаївського монастиря, а 1750 року переводять архімандритом Клопського Троїцького монастиря вже у Новгородській єпархії. 1751 року - архімандрит В'яжицького монастиря, з 1758 року керує Валдайсь-ким Іверським Богородицьким монастирем все у тій же Новгородській єпархії. Відомо рік його смерті -1769. Холодна північна земля Росії прий­няла тіло українського молільника, що починав свій духовний шлях з максаківських берегів тихоплинної Десни.

Після закриття в 1786 році російською синодальною (читай - імператорською) владою монастир використовувався, як притулок для душевнохворих, а 1803 відновлений для єдиновірців з приписною Никодимовою пустинню. В цей час відбувалося там всяке - так 1810 року святитель Михаїл сурово відчитує монахів Максаківського монастиря, де "многое происходит такое, что не сходственно ни с смиренним духом монашеского звання, ни с иноческими обязанностями касательно воз-держания, чистотьі и непорочности". Чашу терпіння владики перепов­нило, що казначей ієромонах Іов, "упившись пьянственно, причинил некоторьім из братий бой, поступая со всеми буйственно". Природно, що владика наказує здати касу, прибути на розправу, а мирянина з Новозибкова, що з ним пив монах, вигнати з обителі. Що ж, яке суспільство - така і церква.

1829 року монастир стає жіночим, і ігуменя Олександра наводить лад. Вже 1864 року монастир має 130 сестер і добру репутацію.

Для захисту від татарських нападів монастир мав земляний вал і цілком схожий був на фортецю. При кам'яному будівництві монастир мав мур чотирикутної форми з вежами і надбрамною дзвіницею. З 1776 року тут жив Константинопольський Патріарх Серафим, який втік з Туреччини від мусульманських переслідувань.

... Коли придеснянськІ луки заливає весняна повінь - до місця мона­стиря можна добратися тільки на човні. Ідеальне місце для аскетичних подвигів. Сподобалось воно у фотографічних зображеннях і Патріарху Київському та всієї Руси-України Філарету. А відродження почалося завдяки благословенню єпископа Никона, який, на жаль, так і не поба­чив його втіленим у кам'яні форми храмів та мурів і келій. Проте зараз в чернігівському філіалі комерційного банку "Синтез" відкрито рахунок Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, йде збір пожертв.

Цікаво, що керуючий банком, відомий чернігівський економіст Воло­димир Савченко спеціально з’їздив на руїни монастиря, що зовсім не входило в його обов'язки, і був вражений красою місця, благословенно­го Богом для монастиря.

... Віруючі люди кажуть, що в діаметрі 30 кілометрів будь-якого намоленого монастиря не буває інфекційних хвороб, менше шкідників са­довини та городини. Була б тільки щира молитва І неперестанна.

Василь Чепурний

Чернігівська єпархія УПЦ КП запрошує священиків

В Чернігівську єпархію Української Православної Церкви Київського Патріархату запрошується духовенство для здійснення богослужінь на парафіях. Священики будуть забезпечені місцем служби, житлом та заробітною платою. Звертатись може духовенство з таких церков: Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви. Контактний телефон – (0462) 6-777-11